Іммiграцiя українцiв в Бразилiю, яка почалася наприкiнцi ХІХ столiття, мала, передусiм, полiтичнi мотиви та була викликана наслiдками воєн у тій частині Європи, де живуть українці. З огляду на своє розташування, Україна страждала вiд багатьох нападiв як зi Сходу, так i з Заходу, i не один раз її мiста, села та поля спалювали та зпустошували.

Жорстоке гноблення спричинилося до переселення частини населення, яке у великiй кiлькостi виїзджало до США, Канади, Бразилiї та Аргентини.

Бiльшiсть iммiгрантiв кiнця ХІХ столiття облаштувалася в районi Прудентополiса (у глибинi штату Парана), пристосовуючись до незнайомих клiматичних умов, рослинностi та землi. Сила єднання цих общин стала запорукою успiху.

В Бразилiї обраним переселенцями штатом стала Парана, яка традицiйно приймала слов´янських iмiгрантiв. Найбiльший притік українцiв вiдбувся пiсля Другої свiтової вiйни. В тi часи бiльш, як 200 тис. осiб, колишнiх українських "остарбайтерiв" у Нiмеччині, вiйськовополонених, полiтичних бiженцiв, воякiв 1-ої Української дiвiзiї Січових Стрільців та iнших вiйськових формувань, що воювали проти Росiї, прибули до Парани.

Цi групи, маючи традицiї вирощування пшеницi, у своїй бiльшостi (близько 80% iммiгрантiв), займалися рільництвом, заклавши основи перших пiдприємств з виробництва борошна у штатi. Також, створивши 14 кооперативних товариств, вони долучилися до транспортування сiльгосппродуктiв та iнших товарiв, використовуючи аж до 50-х рр. нашого ХХ столiття великi критi фургони (вози), до яких запрягали по 8-12 коней, що долали величезнi вiдстанi мiж Унiао-да-Вiторiя, Палмас, Клевеландiєю, Мангейрiньєю, Барракао та iншими мiстами.

Інша частина українцiв, що мали спецiальну освіту в рiзних галузях, пiшла працювати у промисловiсть, здебiльшого меблеву та металообробну, та зайнялася вiльними професiями (адвокати, лiкарi тощо).

Українська громада швидко пристосувалася до соцiально-економiчного рiвня штату, увiйшовши до рiзних структур суспiльства Парани. Тим не менше, деякi специфiчнi риси українства, особливо мовнi та релiгiйнi (греко-католицька вiра), зберiгаються й донинi. У штаті Парана, особливо у її столицi Куритибi, їхня культура пізнається в особливому колориті вiзантiйських церковних бань, у ритмах та мелодiях, стилі та кольорах вишивки, у мистецтві писанкарства, у святковому вбранні та в iнших фольклорних проявах.

Зробивши внесок у рiзнi областi розвитку Парани, українцi, що прибули туди, та їхнi нащадки продовжують робити свій внесок у розвиток культури штату, чи то у мистецтвi, як художни Мiґел Бакун та поетеса Олена Колодiй, чи то в науцi, як iнженер Серафим Волошин, археолог Ігор Швець та всесвітньовідомий нейрохірург Афонсо Антонюк.

Прудентополiс

Оточений 25 водоспадами, з яких десять падають з висоти 100 метрiв, Прудентополiс також приваблює культурною спадщиною українських iмiгрантiв. Мiсто, що має найбiльшу кiлькiсть нащадкiв цього народу в Бразилії - 70% населення, яке складає 47 тис. осiб – має у своєму повсякденному житті багато успадкувань української культури: релiгiю, музику, мову (яку вивчають у школах), народнi промисли, вбрання.

Значну роль у пiдтриманнi культурних зв´язкiв мiж українськими iмiгрантами та їхньою Батькiвщиною вiдiграє релiгiя. Обряди греко-католицької української церкви вiдрiзняються вiд римо-католицької, вони побудованi на схiднiй традицiї вiзантiйської лiтургії. Для служiнь, якi здебiльшого вiдправляються українською мовою, характернi спiв та дiалоги мiж священником та вiрними. У архiтектурi церков приваблює наявнiсть iконостасiв та металевих бань.

Церква Св. Йосафата, побудована у 1928 р. у центрi мiста, являє собою чудовий взiрець впливу вiзантiйського стилю. По селах можна зустрiти десятки таких церков, багато з яких дерев´янi. З iнших релiгiйних традицiй зберiгаються культ Пресвятої Дiви та спiльне збереження iкон, якi передаються по черзi з одного дому в iнший.

Якщо у тому, що стосується релiгiї, корiння українцiв мiцне, то iншi їхнi осередки присвячують себе збереженню культурної спадщини. Асоцiацiї митцiв, такi як ансамбль народного танцю "Веселка" чи ансамбль бандуристiв "Соловейко", зберiгають спадщину предкiв - бандура вже протягом столiть є символом української народної музики. З iншого боку, у кулiнарiї збереглися такi страви як борщ, вареники та голубцi, не говорячи вже про солонину та свиннi ковбаси. Нацiональний делiкатес, який має загальнобразильську славу i що його почали виготувати у Прудентополiсi - це кракiвська ковбаса, на якiй спецiалiзується фiрма заснована онуком iммiгрантiв Дiонiзiо Опушкевичем 41 рiк тому. Неперевершений смак є результатом бiльшого дiаметру виробу та технiки копчення на деревинному вугiллi. Ця продукцiя i досi носить домашнiй характер, незважаючи на десятитонний обсяг щомiсячних продажiв. Українцi Прудентополiса змогли зберегти свою тисячолiтню культуру, у той же час додавши до неї деякi бразильські риси та синкретизм.

Меморiал української iммiграцiї

Урочисто вiдкритий 26 жовтня 1995 р., меморiал є даниною однiй з основних етнiчних груп Куритиби.  Ансабль складається з вiдтвореної церкви Св. Михаїла Архангела, площею 150 м², збудуваною наприкiнцi ХІХ ст. у селищi Серра-до-Тiґре мунiципалiтету Марешал-Маллет, яка вважається однiєю з найстарiших українських споруд у Бразилiї. Будiвля вiдповiдає канонам православної вiри, таким як восьмигранний купол, ззовнi оздоблений мiддю. Вівтар обернений до Сходу, а дах вкритий сосновими ґонтами. Споруда не має культового значення, а слугує лише для демонстрацiї традицiйного українського мистецтва iконопису та писанки. Окрiм цього, до ансамблю входять дзвiнниця, сцена для виступiв фольклорних груп та арка.

Меморiал знаходиться мiж вулицями Фределiно Вольфа та Жозе Валле. Тел.: (041) 335-2112.

Унiао-да-Вiторiя

Першi групи українських iмiгрантiв прибули до Унiао-да-Вiторiя у 1886 р. Для вiдправлення своєї вiри вони побудували у 1902 р. першу українську католицьку церкву парафiї Св. Василя Великого.

У першому варiантi церква була збудована з дерева, iз дотриманням вiзантийських традицiй. У 1988 р. вона була реконструйована у тому ж стилi. Iнтер´єр церкви прикрашений картинами на полотнi, розвiшаними на стiнах, що надає їм вигляд фресок. У головному вівтарi розташований дерев´яний макет церкви, який нагадує про архiтектурнi традицiї Схiдної Європи.

Окрiм Парани, українські емiгранти розселилися також у штатi Сан-Пауло, у мiстi Сан-Каетано-до-Сул та у кварталi, що межує з Вiла-Зелiна, у столицi штату. Ця «друга хвиля» iмiгрантiв, якi приїхали пiсля Другої свiтової вiйни, серед яких було багато перемiщених осiб, складалася з технiкiв та робiтникiв, що були знайомi з багатьма найсучаснiшими технологiями та матерiалами. Вони сприяли розвитку та змiцненню промисловостi штату у часи труднощiв з iмпортом.